6 липня цього року видатному українському мовознавцеві, культурологу, організатору науки, громадському діячеві, Почесному доктору Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Василеві Васильовичу Німчуку виповнилося б 90 років. В історію українського мовознавства він увійшов як дослідник староукраїнської і старослов’янської мов, діалектів та ономастики української мови, історії української літературної мови та української лінгвістики, українського глотогенезу, проблем української мови як конфесійної, українсько-південнослов’янських паралелей тощо.
В. В. Німчук – автор високопоцінованих у науковому світі монографій «Староукраїнська лексикографія в її зв’язках з російською та білоруською» (1980), «Мовознавство на Україні в ХIV-XVII ст.» (1985), «Давньоруська спадщина в лексиці української мови» (1992), «Проблеми українського правопису XX – початку XXI ст.» (2002) та ін. Один з авторів праць: «Історія української мови. Морфологія» (1978), «Словник гідронімів України» (1979), «Історія української мови. Синтаксис» (1983), «Історія української мови. Лексика і фразеологія» (1983), «Жанри і стилі в історії української мови» (1989) та ін. Дослідив і підготував до видання низку пам’яток української мови, зокрема «Лексис…» (1964) і «Грамматіку словенску» (1980) Лаврентія Зизанія, «Лексикон словенороський» Памви Беринди» (1961), «Синоніму словенороскую» (1964), «Лексикон латинський» Єпіфанія Славинецького та «Лексикон словено-латинський» Єпіфанія Славинецького й Арсенія Корецького-Сатановського (обидві – 1973), «Грамматіку…» Мелетія Смотрицького (1979) та ін. Дослідив і опублікував «Київські глаголичні листки» (1983).
Вшановуючи пам’ять видатного українського мовознавця В. В. Німчука, Почесного доктора нашого університету, подаємо спогади про нього, опубліковані професором кафедри української мови Василем Ґрещуком у книзі «Професор Василь Німчук у спогадах сучасників» (Ужгород, 2018).
ЖИТТЯ, ОФІРУВАНЕ НАУЦІ
Моє знайомство з Василем Васильовичем Німчуком відбулося задовго до нашого особистого запізнання. Коли я в 70-х роках минулого століття розпочинав свої мовознавчі дослідження, Василь Васильович уже був визнаним науковцем, солідним і авторитетним дослідником у різних ділянках українського й слов’янського мовознавства: історії мови, діалектології, ономастики, словотвору, а опубліковані ним із ґрунтовними історико-лінгвістичними коментарями словники, граматики, писемні пам’ятки ХVІ-ХVІІ ст. уже тоді стали загальнонаціональним науковим надбанням, без якого не міг обійтися жоден мовознавець. Працюючи над питаннями історичного словотвору української мови, я, звичайно, зацікавився і його ґрунтовними спостереженнями щодо словотвору іменних частин мови в надборжавських говірках, а з іншого боку, завдячував цьому прекрасному науковцю за створену ним доступність до текстів середньовічних мовних пам’яток. У науковому доробку вченого вже тоді відчувалась ґрунтовна лінгвістична ерудиція, знання слов’янських і неслов’янських мов, увага до конкретного матеріалу, уміння аналізувати факти й явища української мови, її діалектів та їх розвитку в суміжних і віддалених мовах із урахуванням найновіших напрацювань у відповідних галузях науки.
Уже під час мого наукового стажування в Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні відбулася наша перша зустріч. До ерудованості Василя Васильовича, яку я пізнав ще із його наукових праць, добавились також простота у спілкуванні, заохочення до дослідження тих чи інших проблем, дотепність та гумор. Вражала ще одна характерна особливість ученого: виняткове знання місцевих говорів і переведення спілкування із співрозмовником на рідне йому говіркове мовлення, що, крім такої собі щемливо-гумористичної настроєвості, підсилювало довірливість у комунікації.
Василь Васильович був щедрий на наукові думки, ідеї, багатьом допоміг у визначенні з тематикою досліджень, підказав, де шукати джерела. Його поради завжди були слушні, доречні, допомагали розв’язувати безліч питань із організації, координації наукових студій. Хист організатора й координатора наукових досліджень особливо виявився в те десятиріччя (з 1998 до 2008 рр.), коли колектив Інституту української мови обрав його своїм директором. Попри плодотворну особисту науково-дослідницьку діяльність, учений здійснив низку заходів, спрямованих на всебічне покращення досліджень у ділянці української мови. Так, з ініціативи Василя Васильовича в 2001 р. створено новий академічний журнал “Українська мова”, поновлено публікування “Лексикографічного бюлетеня”, сформовано Наукову координаційну раду “Українська мова”, на базі низки кафедр української мови спільно з Інститутом української мови започатковано роботу спільних науково-дослідних центрів, зокрема в нашому університеті – Прикарпатський дериватологічний центр ім. Івана Ковалика та ін.
Саме в цей період ми якнайбільше зблизились. Із великою приємністю згадую незабутні миті спілкування. З його ініціативи наш університет спільно з Інститутом української мови став організатором проведення всеукраїнських наукових конференцій, присвячених одному з найколоритніших діалектів української мови, – гуцульському. Василь Васильович запропонував проблематику кожної з них і виступив із програмними доповідями на пленарних засіданнях. У 2008 р. темою конференції був гуцульський діалект у писемних пам’ятках та художній літературі, у 2010 – минуле і сучасність гуцульського діалекту, а в 2012 – гуцульська діалектна лексика й лексикографія. Матеріали усіх конференцій опубліковано у наукових вісниках Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Проведення таких наукових форумів під патронатом Василя Васильовича спонукало також до активізації наукового осмислення взаємодії літературної мови, мови художньої літератури та місцевих говорів і залучення молодих дослідників до зазначеної проблематики. Попри зайнятість учений люб’язно погодився стати науковим керівником кандидатської дисертації з такої проблематики асистента нашої кафедри Валентини Ґрещук. Ідея великого наукового проекту “Гуцульська діалектна лексика та фраземіка в українській художній мові. Словник”, який під моїм керівництвом зреалізовано в нашому університеті, теж зародилася в наших розмовах із Василем Васильовичем про місце й вагу говорів у загальнонаціональній мові, про важливість їх лексикографічного опрацювання, про обновлення методик вивчення діалектів, про збереження діалектного середовища.
Плідною була наша співпраця в організації ХІV Всеукраїнської ономастичної конференції “Українська онімія в часі і просторі”, базою проведення якої на прохання Василя Васильовича став наш університет (2011 р.). Ця конференція, як і інші, зініційовані ученим і проведені під його безпосереднім керівництвом, (назву тут хоча б Пленум Наукової ради “Українська мова” Історія української літературної мови (Переяслав-Хмельницький, 2009), міжнародна наукова конференція “Українські переклади Святого Письма в слов’янському контексті (до 450-річчя Пересопницького Євангелія (Рівне, 2011) ” та ін.) залишаються зразком організації наукових заходів як за науковим рівнем доповідей, так і за рекомендаціями, які приймалися за підсумками їх проведення. Наш університет гідно пошанував діяльність ученого в підготовці для університету науково-педагогічних кадрів та участь у підготовці й реалізації низки наукових проектів, удостоївши його рішенням вченої ради університету звання “Почесний доктор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника”.
Наукові конференції – це ще й можливість поспілкуватися в невимушеній обстановці поза офіційною частиною. Василь Васильович володів даром і її використати для обговорення якоїсь ідеї, планування наступних заходів, обґрунтування необхідності здійснення певної роботи, залучення до наукових проектів молодих дослідників. Поза тим не цурався посидіти в компанії при каві і чомусь міцнішому, був прекрасним оповідачем, знав чимало анекдотів, якими часто веселив колег. У цій людині приємно вражала його добра обізнаність із комп’ютером, його можливостями. Він швидко опанував і дуже полюбляв спілкуватися по скайпу. Останні роки ми дуже часто комунікували саме в такий спосіб.
Багатьом відомо, що Василь Васильович був побожною людиною, на найбільші релігійні свята – Різдво та Великдень обов’язково навідувався в рідні краї. Пригадується, як перед захистом моєї докторської дисертації за порадою мого наукового консультанта світлої пам’яті Арнольда Панасовича Грищенка, до речі близького приятеля Василя Васильовича, я пішов в Інститут мовознавства, щоб попросити його виступити на моєму захисті неофіційним опонентом. Не пам’ятаю вже хто з керівництва спецради з великим здивуванням сказав мені: “А Ви хіба не знаєте, що Василя Васильовича на великі релігійні свята ніколи в Києві немає, він в себе вдома, на Закарпатті”. Захист моєї докторської припав на третій день Великодніх свят…
Цього року на Різдво ми скайпом ще вітали один одного зі святами, я віншував його словами давнього віншування з мого родинного села “Віншую Вас в щістю, здоров’ю, в радости, веселости сі свєта відпровадити, від тепер за рік других дочекати, ще кращих”. Не судилося… На все Божа воля.